Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним. Життя ішло, минуло той перон. гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним. Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним.
Я так тебе люблю, Що стримати не в силах Моїх бажань і мрій політ, І в день любові Валентинів Наважився освідчитись тобі. Моє кохання, як метелик: Тендітне, ніжне, боязкею Лиш обернись - я біля тебе, А не помітиш - то й нема мене.
Нехай у Вашім серці завжди живе любов! Людина, яка любить не пам’ятає зло. Бажаю я Вам також, щоб Вас любили теж. Без лестощів, всім серцем, відкрито і без меж!
Прийми, любов, моє вітання, Коли весна ось-ось прийде. І квітне на землі кохання У ніжний Валентинів день. Повільно пелюстки зриваю, Потрібна відповідь мені, Чому ж у квітки я питаю, Чи любиш ти мене, чи ні? Пробач, що я на світі є, Що часто поглядом тривожу. Пробач, що ти життя моє, Інакше жити я не можу...
НЕ часто я кажу тобі: "Кохаю" і ласку не щодня тобі несу, але на дні душі оберігаю кохання наше, вранішню росу. В потоці слів не граємось словами Живе у нас бурхливість гордих літ Але кохання володіє нами воно прекрасне і в 21 вік!