Душа, як голуб, в клітці б’ється, Коли коханої не чує голос. І тіло тлінне кинути все рветься Шукать летить і в заметіль і в холод.
І лише сонця промінь, що коханням зветься Усе єство безмежно заспокоїть Теплом наповнить. Смуток цей минеться. Душа, як голуб, світу усміхнеться!
|