Вітри шовкові Лановеччини
Ні, ще не все, не все знівечено
в моїй сплюндрованій землі.
Вітри шовкові Лановеччини
Мене тримають на крилі.
Мені нашіптують історію
моїх дідів, моїх батьків,
і заново мене відтворюють
у чистих пахощах садків.
І я стаю пташиним голосом
в моєму рідному краю,
і небом синім, й стиглим колосом,
і словом матері стаю.
Ні, ще в мені не все знівечено,
ще я заквітну у саду.
Поклич до себе, Лановеччино,
і я на поклик твій прийду.
Тетяна Фролова
| 
