Ланівці Мене світанки у дорогу манять,
Туманом поливають пшениці,
І я спішу, спішу на полустанок,
Беру квиток у рідні Ланівці.
Немов в дитинство повертаюсь знову,
І оживають днів моїх рядки,
Шукаю серцем найніжніше слово,
Щоб працелюбних славить земляків.
Й моя любов, вона, неначе небо.
Я ваш — увесь. Моє коріння тут.
І пісня трударя, і солов’їний щебет
Мене в дитинство золоте ведуть.
Куза Михайло
| 
