Ланівці Довкіл відомо: в селищі завод
І то ще не абиякий — цукровий.
Під осінь піднімає він народ,
Що на роботу й випроби готовий.
З усюд везуть машини буряки,
І водії кермують самоскиди.
На плині урожайної ріки,
Як наречена, ждана осінь їде.
Дороги, як холоші хлопчаків,
Не знають ні рятунку, ні спочину.
Лише чекають завше на майстрів,
Бо рух не знає спокою і впину.
Штани заносять хлопці до дірок.
І Ланівцям гудрон не допоможе.
І не виходять з плетива думок
Вибоїни, що водіїв тривожать.
І знов дорога підставляє стан.
До Ланівців шоферські линуть мрії.
Тоді в розмовах, в помислах селян
Не стане поряд з ними навіть Київ.
Анатолій Криворотько
| 
